На той момент, коли почалася війна, я їхала на роботу, потім мені подзвонили і сказали швидко їдь додому почалася війна. Я злякалася, вийшла на першій зупинці і давай бігти додому, раптом як грохне, я ще більше злякалась за те, що не добіжу до своїх рідних. Слава богу добігла.

Потім ми зібрали невеличку сумку і поїхали до батьків поближче к бомбосховищу. Це було 26 лютого 2022 року.

Більше ми не змогли приїхати додому, а влітку ми дізналися що в нас більше немає дому. Обстановка все жаркішою ставала, вже не могли ми залишатися в місті, ми виїхали.

А через місяць дізналися, що наше місто захопили окупанти.

Мене шокувало те ,що наш будинок знищіли. Мою матір відвезли на ту сторону і ми вже не бачились з нею скільки йде війна і не знаю коли ми з нею зустрінемося.А ще що ми нічого не змогли забрати все що надавали.

З гуманітарною катастрофою стикнулися, магазини потроху закривалися і ніде було купити їжу та хліб,приходилось самім пекти хліб на грубі. А також під снарядами бігати до криниці по воду. 

Війна негативно вплинула,всі стали на іголках, ми живемо разом з родиною .

На даний момент немає роботи, в пошуках, до війни була робота .

Є предмети, які нагадують мені про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року, це ключі від дому, якого вже немає, дуже тяжко на душі, що залишилися без криши над головою і знаеш, що вже не повернути нічого.