Андрій з сім’єю виїхав з Гуляйполя, коли оголосили евакуацію. Як виявилось – вчасно, бо через два тижні дізнався, що ворожий снаряд знищив їх дім, гараж і все, що у них було

Мені 36 років, у мене є жінка і синочок. Жили добре, у нас було своє діло.

Виїхали ми 10 березня, це найбільше запам’яталося. Думали до останнього вдома сидіти, але не вийшло. Об’явили повну евакуацію - ми вкинули в машину все, що могли, і поїхали. 

А через два тижні дізналися, що прилетіло в наш двір і все розбило: і хату, і гараж.

Зараз ми в Запоріжжі, зупинилися поки тут. Найважче - коли не в себе вдома. В чужій квартирі, в хазяїна живемо. Робота - то таке: знайшли, працюємо. А те, що не в своїй хаті, - то тяжко.

Спочатку переїхали знайомі, ми з ними зідзвонилися. А вони поїхали на захід України і пустили нас до себе пожити. Ми два місяці безоплатно пожили, ходили отримували гуманітарну допомогу спочатку. 

Жінчині папа і мама в Мелітополі сидять.

Що далі - поки не знаю. Чекаю і надіюсь, коли закінчиться війна, повернутися додому і відбудовувати дім, якщо буде за що. А так - планів не маю, тому що війна показала, що все може змінитися в будь-який момент.

Я думаю, війна триватиме ще довго: років два, а то і три - точно, але звісно, хочеться, щоб все швидше закінчилося.