Шидловський Павло, 10 клас, Обласний науковий ліцей м.Рівне

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бондарець Олександр Іванович

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – не означає лиш збройну агресію одної країни відносно іншої, а вона ще й показує чи готовий народ об’єднати свої духовні і фізичні сили задля досягнення спільної мети. На мою думку, так її можна охарактеризувати, але зі сторони держави-захисника. А якщо говорити про наступаючу країну, то давати характеристику можна з різних сторін. З одного боку, можна говорити, що держава-нападник може відвойовувати свої території, котрі були забрані в неї раніше, тобто вони є етнічною частиною для наступаючої сторони.

Проте, з другого погляду – це можна розглядати, як спробу захоплення спочатку однієї держави, а згодом і наступних. Саме така війна зараз і йде в нашій Україні.

Тепер я розповім про свою історію, яка формується й досі. Але перед початком я б додав, що війна трохи не підпадає під характеристику, яку я говорив. Адже не можна забувати, що всюди є свої правила. На мою думку, я, як і всі, розумію, що наш „сусід” веде війну за своїми правилами, а не за тими, які прописані в Женевській конвенції 1864, 1906 і 1929 років. Доказом моїх слів буде те, що вони ведуть війну не тільки проти наших Збройних Сил, а й проти цивільного населення, хворих, поранених, військовополонених, а це є категорично заборонено.

Отож ця історія, як і у всіх, починає формуватися 24 лютого 2022 року. Цей  день пам’ятаю, як сьогоднішній.

Вставши зранку, я як і завжди, готуюся до нового робочого дня, приходжу на кухню і мама мені говорить: “Розпочалася війна”. Такого життєвого досвіду ми не мали. Війну пережили лише мої прадідусь і прабабуся. Незрозумілий тривожний день, ввімкнений телевізор, черги скрізь, безсонна ніч, роздуми, ранковий вибух… Нічого не знаючи, що буде, ми швидко зібрали речі і на невизначений час поїхали до моїх дідуся та бабусі.

Батькам доводилося кожен день зранку їхати на роботу, оскільки жити за щось потрібно було. Сховища в селі не було, тому під час кожної тривоги ми спускалися в льох.

Пройшло декілька місяців, і ми прозріли, а саме, ми побачили справжню мету наших "сусідів". Ця мета – повне захоплення і контроль наших земель, асиміляція всіх наших традицій та культури. Але є ще одне питання: навіщо вони це роблять?! Адже більшість країн є незалежними і мають свій суверенітет, до того ж період розподілення території уже давно завершивсь. Цього, мабуть, ми ніколи не дізнаємося.

З часом паніка наростала. Проте я знайшов спосіб, як її втихомирити. Не перемогти, оскільки переживання, хоч і мізерні, є завжди присутні. Вирішенням було знайти себе в певній сфері або те, до чого тягнеться моє серце. І ним стали книги психологічної тематики.

Ще, на останок, хочу додати, що для  мене важливою складовою рішення стали сім’я і друзі, адже вони завжди допомагали і були поруч. Ось це і є мій шлях під час теперішньої війни.