Я зранку прийшов на роботу і, не звертаючи увагу на колег, що з’юрбилися, пішов в свій кабінет. Тоді ще навіть нічого не підозрював, бо зранку не заходив в інтернет. Вже був у кабінеті, коли до мене подзвонив тато і повідомив про страшну ситуацію. Вони з дядьком якраз їхали до Ніжина по справах і везли мені заодно передачу.      

В місті відчувалася нестача продуктів: доводилось довго в чергах вистоювати за самим необхідним. Я про всяк випадок набрав десяток пляшок з водою, які й досі стоять. До батьків близько двох місяців не міг з'їздити, а сестру не бачив ще з того року.

Не дивлячись на  те, що в країні йде жорстока широкомасштабна війна, надихають наші люди та їхні вчинки.     

Робота у мене є, та сама, але зменшився обсяг виконаних робіт. Війна зруйнувала всі плани – як робочі, так і особисті.