Палєєва Анастасія, 15 років, 9-А клас, Академічний ліцей «Інтелект»

Вчитель, що надихнув на написання єсе: вчителька укр. мови та літератури Матвієнко Алла Олексіївна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Чи може людина мати два життя? Тепер я точно знаю, що так. Таке трапляється, коли у дім приходить війна. Де вчора був спокій, завтра може бути небезпека. Щастя, радість, мрії, рідні, друзі - усе може опинитися під загрозою в одну мить. Одне слово, що поєднує у собі страх, біль, біду та страждання. Ми чули його на уроках з історії, з переказів наших бабусь та дідусів, ми знали, що десь, в інших країнах воно не є незвичайним й досі, але ми не могли подумати, що це слово стане таким частовживаним і у нас, в наш час.

У 2014 році почалася війна, яка повністю перевернула моє життя і уявлення про світ. Люди зі зброєю, паніка, звуки війни вселяли в мене тривогу і страх. Що може відчувати маленька дитина? У моєї родини війна відібрала найдорожче: улюблене місто Донецьк, житло, роботу, друзів. В один день ми стали перед важким вибором: як в декілька валіз спакувати все найважливіше? Я була вимушена залишити рідну домівку у пошуках такого звичного до цього мирного життя, де немає вибухів та пострілів, де є Україна.

Розлука з близькими породжувала в мені відчуття, яке зветься невідомістю, мабуть, один з найгірших станів людини. Коли не знаєш, як діяти і чого очікувати. Війна змусила нас швидко реагувати, робити вибір, обирати собі майбутнє. Більше того, вона похитнула відносини між поколіннями у моїй родині.

Ми часто втрачали надію і впадали у відчай, коли переїжджали з міста до міста, шукаючи нову оселю. Моїй родині вдалось змиритися і розпочати нове життя у Київській області, відмінне від того, що забрала війна, та яке було знову наповнене щастям і спокоєм. Нова домівка, така ж рідна, як і колишня, нові мрії. Але згодом доля знову розпорядилася інакше. Там, де мало бути мирне небо, почулися звуки ракет та сльози людей. Немов буря, події закрутили нас у хвилю нових потрясінь. Вулкан, що знову вибухнув з новою, страшнішою силою після перепочинку.

Війна... Слово, яке добре закарбувалось у пам'яті, знову було почуте і відчуте мною з новою силою. Звуки ракет, літаків, вибухи та паніка, що панувала за вікном, як і вперше викликали в мені ті ж самі відчуття: невідомість та відчай, страх втратити все. Несправедливість та жорстокість нового жахіття, яке назавжди залишиться у пам'яті моєї родини, кожного з нас, приголомшувало мене все більше. Випробування, що довелося переживати другий раз, ніби першого було не достатньо.

Війна відкрила очі, викрила справжню сутність, вивела на чисту воду кожного. Стало зрозуміло, хто справжній друг, а хто лише вдає його, хто готовий прийти на допомогу, а хто – ні. Здавалось, що батьки не можуть йти проти своїх дітей, та нова реальність довела зворотне. Прірва виявилась ще глибшою.

Війна розбудила свідомість та дала зрозуміти, що насправді важливе, а що зовсім не варте уваги. Вона вплинула на мою родину. Я, моя сім'я усвідомили цінність мирного неба, затишної домівки, кожної щасливої хвилини - Миру, що сьогодні є для мене основою для будь-якої радості. Війна розставила всі крапки і точно підтвердила, хто ми є і де хочемо бути. Вона виховала в нас хоробрість, рішучість та мужність, хоч і принесла багато страждань. Це тяжке випробування, котре ще не закінчене, подарувало моїй родині надію та віру в щасливе майбутнє, де не буде місця війні. Після дощу і грози завжди сходить сонце. Зійде воно і над Україною..