Терещенко Данило, 11 клас, Іллінівський ОЗЗСО з поглибленим вивченням іноземних мов Іллінівської сільської ради Краматорського району Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Жеребілова Руслана Володимирівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Своє есе я хочу почати з короткого знайомства. Мене звати Данило, я уродженець Донеччини. До 2014 року я мешкав у своєму рідному місті Авдіївці. Саме з цього періоду мого життя починається моя історія. У червні 2014 року в нашому місті почалася війна. Саме тоді я вперше побачив допомогу, яка змінила мій світогляд.

Коли моє місто почали нещадно обстрілювати, були люди, які, ризикуючи власним життям, допомагали іншим.

У перші дні масованих атак з’явилися волонтери, зокрема й з фонду Ріната Ахметова. Перші тижні були як у тумані, але ці сталеві люди - волонтери - не розгубилися. Вже в перші дні до міста прибули автобуси для евакуації, привезли продукти харчування для мешканців.

На все життя мені запам’яталася картина: на площі біля Будинку культури в Авдіївці стоять великі ікаруси, мешканці міста з валізами біжать у різні боки, а люди в жилетах з написом “Волонтер” стійко стоять і направляють їх до автобусів.

Через кілька тижнів, коли виснажене обстрілами місто опинилося в гуманітарній кризі, саме фонд Ріната Ахметова допоміг людям вижити в ці страшні хвилини. До міста завозили тонни гуманітарної допомоги , завдяки цьому багато хто зміг вижити.

Згодом я переїхав до міста Костянтинівка, що теж на Донеччині. Але навіть там нас не залишили: ми щомісяця отримували допомогу. Волонтерські фонди допомагали усюди. Саме в такі моменти люди відчувають, що вони не покинуті.

Найголовніше — це діти. Навчаючись у школі, я щороку по кілька разів отримував подарунки до свят від гуманітарного фонду Ахметова. З самого дитинства я мав змогу бачити й відчувати цю підтримку. Для мене було надзвичайно важливо відчувати тепло від зовсім незнайомих людей.

Люди-волонтери — це справжні герої. Стійкість цих людей неможливо описати словами, її можна побачити лише в їхніх діях.

24 лютого 2022 року почалась повномасштабна війна. Ця подія ще більше змінила все та відкрила очі на волонтерство. Поки всі люди задавалися питаннями: "За що нам це? Що робити далі? Як жити?", волонтери не думали, вони діяли.
Я евакуювався з Донеччини у квітні, саме тоді, коли російська ракета вдарила по залізничному вокзалу в Краматорську.

Для мене було дивовижно, як у перші хвилини після удару волонтери почали допомагати, рятувати. Ці люди не думали про страх чи про себе, вони просто допомагали.

Шість годин у потязі майже без зупинок, прильоти, ремонти колій, але навіть у такі моменти ми отримували харчову допомогу, яку нам привозили під обстрілами волонтери. А провідники оперативно розподіляли її між виснаженими людьми, хоча самі не спали вже кілька діб.

Усе це змінило мій світогляд. Після повномасштабного вторгнення, коли тисячі залізничників і простих людей рятували мільйони життів, уся країна ще раз побачила, скільки героїв щодня йдуть поруч із нами.

Війна змінила все. Війна відкрила очі.