Я з міста Слов’янськ. Життя до війни нормальним було, мирним, ми працювали. Діток маємо.

Війна мене застала вдома. Я зранку на роботу збиралася і почули вибухи.

Саме страшне - це вибухи. Все можна пережити, а от вибухи - дуже страшно. 

Я з двома дітками виїжджала, але ненадовго. На роботу влаштуватися не могла, виплат я не отримувала. Дуже було важко, і ми повернулися на початку осені.

Питну воду набирали у криниці недалеко від нас. Продуктами нам допомагали, ми не голодували. Газу не було, але готували на вогнищі. Світла подовгу не було - тижнями.

Я працюю, чоловік працює. Багато вже людей повернулося. Зараз і світло є, і газ, і дома  краще звісно. Підприємства відчиняються, люди повертаються на роботу.

Війна згуртувала нас більше. Переоцінили багато чого. Хочеться, щоб вона скоріше скінчилась, але коли це буде - одному Богу це відомо.