Від початку війни я не залишала Україну. Коли нас обстрілювали, було таке відчуття, що з мене виривали всю душу. Ми пережили справжню гуманітарну катастрофу. Не було хліба, його довелось заміняти сухарями й млинцями.

Труднощі й тривога за близьких людей згуртували мою сім’ю, ми стали частіше телефонувати один одному. Розчулювала допомога від тих, від кого я найменше очікувала.

Шокувала смерть рідної людини, яка захищала нашу країну. Лишилась могила на кладовищі та біль.