Історія батька-одинака, який оберігає свого одинадцятирічного сина від впливу війни. 

Я проживав у місті Лиман Донецької області. Зранку 24 лютого чув вибухи вдалині - це був удар по Краматорську. Тоді я ще цього не знав. Мені в той день треба було їхати на роботу, і лише там я дізнався про початок війни.

Труднощі бувають завжди – я батько-одинак, сам виховую сина з восьмимісячного віку. Зараз йому вже одинадцять років.

Найбільшою складністю під час війни для мене було залишати сина вдома одного, коли я був на роботі. Більшого психологічного навантаження і переживання я не відчував ніколи в житті.

Одного вечора дуже гучно, з осліплюючим світлом над нашим будинком пролетіла ракета. Мій син, перелякавшись, підбіг до мене. Зібравши всі нерви до купи, не показуючи йому свого страху, я заспокоїв його. Та найбільшим шоком було для мене те, що ця подія повторилася - але того вечора я був на роботі, а син був сам вдома. Я працюю десь кілометрів за п’ять від свого помешкання, але заграва та шум були такими потужними, що того вечора секунд десять було все видно, як в день. Розхвилювавшись, в шоковому стані, я став телефонувати сину. Коли додзвонився до нього, вийшло все навпаки: не я заспокоював сина, а він мене. Тоді я зрозумів, що війна забрала у мого хлопчика дитинство і зробила його дорослим.

Біля будинку я маю погріб. Заздалегідь зроблені запаси їжі та води, напевне, врятували би нас з сином від голоду. Виїхавши з Лиману та трохи оговтавшись після того, як в місто зайшли росіяни, я додзвонився до сусіда і запропонував йому, щоб він відчинив хату й погріб, і забрав припаси собі (ключі я сховав у дворі). На що він мені відповів, що все давно відчинено та забрано невідомими.

Я і мій син живемо разом та починаємо життєвий шлях спочатку. Знаємо, що все буде по-іншому, все буде добре! Сталося так, що нас на деякий час безкоштовно у своїй хаті прихистили чужі люди. Ставлення до нас було таке, наче ми їхні близькі родичі. Це мене зворушило до глибини душі. Зараз ми переїхали в інше місто, але я їх ніколи не забуду.

Також я дуже вдячний тим, хто зараз допомагає гуманітаркою. Без вас було б дуже скрутно. Дякую вам!

До війни я працював оператором з видобутку газу. Змінювати професію не планую, бо  вважаю, що зараз, в такий скрутний час, газ знадобиться нашій країні.

Предмету або якоїсь речі, що пов’язані з цією війною, не маю і мати не хочу. Ці події змінили всіх, вони нас просякнути наскрізь кров’ю вбитих та поранених. Це не забудеться ніколи!