Жителька Миколаєва згадує перші дні війни, яка перевернула з ніг на голову життя її родини. 

У перший день повномасштабного вторгнення я встала на роботу і почала готувати сніданок дитині до школи. Згодом побачила у вайбері, що навчання відміняється, тому що почалася війна.

Місто охопила справжня гуманітарна катастрофа через нестачу води. Потім я звільнилася з роботи у зв'язку з переїздом в інше місто.

Нам довелося покинути все – це і є найсильнішим для мене потрясінням. Ми переїхали в Полтавську область з однією валізою й документами.

Взагалі, війна для мене і моєї родини – це найстрашніше. До російської агресії ми з сім’єю жили виключно на мою зарплату, оскільки у мого чоловіка інвалідність, на роботу його ніхто не хоче брати. Тож війна забрала у нас все те,  що ми мали. Довелося покинути роботу, домівку.

Зараз роботи немає, бо ми переїхали у село. До війни я була техпрацівником, трудилася неподалік дому. Коли у чоловіка були приступи, то мусила кидати все і бігти до нього. А за професією я фотограф.

Одного разу мій син обійняв мене і сказав, що після війни я знайду кращу роботу, і все у нас буде добре.