Лариса Михайлівна пригадує як з перших днів війни в селищі закрилися всі магазини, не було де купити продукти. Весь час стріляли й було таке, що вони не виходили з хати три тижні підряд. Жінка намагається відволікатися від сумних думок, але іноді стає нестерпно боляче від того, що Україна переживає таку жорстоку війну.