Лідія Василівна з нетерпінням очікує на перемогу України, щоб повернутись у рідний Слов’янськ

24 лютого, як і більшість людей, ми з чоловіком були дома і спали у нашому рідному Слов'янську. Мене розбудив дзвінок сестри, яка повідомила про вторгнення росії в Україну.

Слово "війна" подіяло на мене як гіпноз. З того часу я ніби заклякла: мені важко було прийняти дійсність, і що все це насправді.

Нам довелося покинути рідний дім – це було, як відірвати шматок серця. Свого собаку ми залишили на сусіда.

Шоком стали для мене новини з Бучі, Гостомеля та Ірпеня. Також я не могла стримати сліз, коли прочитала, що старий вірний пес плакав на руїнах будинку, де загинула його сім'я.

Але сильніше мене шокувала новина, що мою собаку застрелили: старого, доброго, глухого пса, який ледве ходив. Я не знаю - хто, але це зробила бездушна істота.

Коли почалася війна, я майже втратила апетит, мої потреби у їжі мінімальні. Я схудла на десять кілограмів, і я відчуваю, що у мене залишилось небагато сил - наче я втратила декілька років життя.

Фонд Ріната Ахметова дуже нам допоміг. Завдяки волонтерам я зараз одягнута та взута, у мене є мінімальний набір постільної білизни. Але, якщо чесно, я так мало приділяю цьому уваги.

Я кожного дня чекаю на перемогу України, і мені байдуже, в чому я її зустріну. Головне - дожити й побачити на власні очі, як Україна переможе.

Зараз ми живемо з чоловіком та моєю рідною сестрою і її чоловіком. Нам доволі важко жити такою тісною компанією. Ще одна наша сестра наразі перебуває за кордоном, і ми дуже сумуємо без неї. Її підтримки дуже не вистачає.        

Мій онук, який був евакуйований в Італії, повернувся в Україну зовсім дорослим з патріотичним настроєм. Сказав, що Україна - це найкраща країна.

Коли ВСУ почали контрнаступ, то я радію і сумую одночасно, бо уявляю, яку ціну платять наші хлопці.

В мене є чек з «Нової пошти» за 23 лютого. Нещодавно я знайшла його у своїй сумці й згадала, що купувала собі нову теплу піжаму, і якраз отримала її, але так і не встигла одягти. Я не змогла викинути цей чек, бо це - атрибут того мирного життя, а піжама так і залишилася в Слов'янську.