Попова Ангеліна, 10 клас, Комунальний заклад  «Зачепилівський ліцей» Зачепилівської селищної ради Красноградського району Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бурбела Людмила Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Що є мирним життям? І чому нині нам, українцям, так боляче відповідати на це запитання? Напевне, тому що відповідь на нього асоціюється зі спогадами, як одного дня ми подивилися на наше життя зовсім іншими очима, як збагнули, в чому полягає його сенс і де криється справжнє щастя, яке постійно намагалися знайти й осягнути. А воно, в свою чергу, ховалося в тихому солодкому сні, живому спілкуванні й навчанні з однокласниками, обговоренні свіжих новин з друзями на перервах, подорожах містами України, які відкривали нам особливості її духовного й культурно-історичного простору, спільний відпочинок з рідними людьми біля узбережжя Азовського моря, побудові планів на майбутнє…

На жаль, зараз це лише приємні й утішливі спогади, що відволікають від суворої реальності, а водночас, і болюче нагадування про щасливі миті, що неможливо повернути через гіркий і пекучий досвід, яким наділила кожного війна за останні майже тисяча днів і який залишиться з нами назавжди, як незагоєна рана.

Чи може просто взяти й забути щоденні намагання ворога знищити українську культуру, мову, її людей?

Чи зможемо ми якось викорінити із власних спогадів те, як під завалами внаслідок обстрілу опинялись мертві тіла українців, що прагнули жити, не думаючи про такий різкий і трагічний кінець їхнього життєвого шляху? А чи замінить нам хтось тих Героїв, кращих із кращих хлопців і дівчат, які обірвали своє життя задля миру на рідній землі?

Мій особистий шлях у цій жорстокій і несправедливій для українського народу війні полягає в тузі за рідною землею, а точніше, в неможливості стати щитом і прикрити її собою від ворожих ракет, дронів, гелікоптерів, бомб, що руйнують всі розташовані на ній скарби.

Моє серце плаче, коли наша Зачепилівська громада отримує зловісні новини з фронту, які повідомляють про кінець відважної й сміливої боротьби земляків за мир, спокій і тишу вдома.

Особливо мені боляче чомусь серед усіх справжніх рицарів сучасності, полеглих за вільне й незалежне майбутнє своєї країни, згадувати ім’я Олександра Касмініна, з яким я мала змогу жити в одному затишному куточку Харківщини, у селі Нагірне. Саме тут народився, зростав, проводив свої найкращі дитячі та юнацькі роки, плідно працював на суспільно-побутовому фронті чоловік, що невдовзі героїчно буде відстоювати честь, недоторканість, цілісність своєї держави. На  військовому фронті Олександр Касмінін змінить звичну для нього діяльність на саперну, яка стане йому чудовим супутником і порадником для порятунку людей. Проте недовго доведеться зачепилянину сміливо й відважно обороняти рідну землю, захищати спокій у домівках близьких людей та односельчан. Адже тут у віці сорока років доля зробить останню позначку на карті його життя.

Здавалося б  такий молодий, запальний, енергійний чоловік. Життя мало ще кружляти в танці й вирувати навколо нього, а нині від нього залишилися лише світлі спогади, фотографії та деякі особисті речі …

Моя душа несамовито кричить, коли я бачу молодих хлопців і дівчат, що усміхнено й упевнено приєднуються до лав Збройних Сил України і стають на варті захисту недоторканості й суверенітету своєї славної держави, на якій вів активну боротьбу за визволення українського народу Богдан Хмельницький, де народився національний пророк Тарас Шевченко, чия творчість закликала до боротьби за вільне буття на рідній землі минулі, а нині й сучасні покоління.

На очах сльози, а в серці сум від думки: «Такі юні, не насолоджені життям, а вже демонструють ціною власної крові безмежне палке кохання до зовсім малесенької, але такої дорогої серцю частинки світу, України».

Війна – це величезні втрати й збитки для будь-якої країни та народу. У ході збройних конфліктів руйнується все: будинки, території, природа, людське життя. Та найтяжчим  є смерть людей.

Людські втрати – це ціна, якою українці, на жаль, нині знову змушені розраховуватися за право на вільне й ні від кого незалежне існування своєї батьківщини.

Вірю в Перемогу! Вірю у справедливість! Все буде Україна!