У перший день війни я відчула страх. Не очікувала, що росіяни на нас нападуть. Дружківка була постійно під обстрілами. Найстрашнішим для мене виявилась сама війна. Це шок, розпач та біль. Страшно за дітей та онуків. Я виїхала до сусідньої Костянтинівки до доньки.

Єдине, що мене радує, - це перемоги ЗСУ на фронті.

Зараз важко знайти роботу, моя донька не може знайти. Матеріальні складнощі також додають турботи сьогодні. Майбутнє я бачу тільки в України, коли станеться перемога.