Ми багатодітна сімʼя, я сама з дітьми, родичів немає, син старший хворіє - кіста в голові та судоми з втратою свідомості, потрібні постійно таблетки дорогі, а самій важко, бо роботи немає. Маю трьох дітей. Старший студент історик хворіє епі, має судоми, втрачає свідомість, коли падає, потребує постійно таблетки. Менші Лєра та Степа - спортсмени дзюдоїсти, Лєра чемпіонка України в 10 років по греплінгу, швидко росте, не встигаю куплять нове кімано, ЧУ по самбо в цьому році, 2 місце, перемогла також в Сербії в цьому році. Мріє нове чемпіонське (для змагань кімано) і поїхати в табір в Іспанію чи в Карпати. Степа найменший - мріє про спортивний легкий велосипед, теж переможець в змаганнях, займався 4 роки гімнастикою, перейшов на дзюдо.

Немає телефона для навчання дистанційно. Я маю 51 рік, втратила батьків. Братів і сестер немаю. Хочу найкращого дітям, але моїх сил вже не вистачає, самій куплять кімано, платити за змагання. Підробляю прибиранням, хоча сама відмінниця, і музикант. Але доглядала маму паралізовану 10 років та діти погодки, тепер нормальну роботу з початком війни і возрастом знайти не можу.

Війна - це без світла, постійні стреси від тривог, коли діти на тренуваннях - тривоги підвал, без нормального навчання: Тільки в дистанційному режимі, менший син став погано бачити, тому що компʼютера не було - а навчання в одному моєму телефоні  дуже тяжко вчитися і робити домашні. Роботи немає, щоб спортсменам малим дати нормальну їжу, велосипед, кімано спеціально для змагань в Україні та Європі, телефон або ноутбук, старшому брату таблетки від судом та  спортивний костюм, він високий і худий. Вибач, Миколайчик, що просили на всіх дітей в родині подарунки.