Під час бомбардування снаряди потрапляли до будинку Надії Андріївни і доводилося ремонтувати його самотужки. Її внучку довелося віддавати заміж і весілля гуляти не дивлячись на обстріли. Жінка розповідає про те, що з сином добиралися додому у супроводі пострілів та літаючих снарядів – «Як почали стріляти, як феєрверк, я навіть не зрозуміла, що це вже війна». Від такого бомбардування летіли цілі будинки і було багато пошкоджень. Люди боялися та ховалися у підвалі. Всі втомилися від війни та мріють про краще життя.