Назаров Єгор, 10-г клас, опорний заклад загальної середньої освіти “Успіх” Краматорської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Бикова Людмила Сергіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Правду говорять, що біда приходить звідки її не чекаєш.

Війна… Безвихідь повільно пожирає твою свідомість, а біль і страх мотивують на пошук порятунку від смерті. Але важливо розуміти, що втеча від неї може зруйнувати такі сфери життя, як дружба, хобі, самореалізація тощо.

Жорстока реальність лякає, та позбутися її не можна, а постійний страх - нестерпний, шокуючий.

…Сутінки. Захід сонця, такий красивий та таємничий, описаний багатьма письменниками-романтиками, сьогодні змушує почуватися безвільним і переможеним. І справа вже не в обстрілах та вибухах - справа в ночі. На думку приходить висловлювання Олександра Македонського, коли наближені порадили йому напасти на ворога вночі: «Я не краду перемогу».

Щоразу ніч поглинає мою уяву, змушуючи думати, згадувати, міркувати.

Безпринципна та жорстока смерть втратила свою загадковість. Багатолика, вона кожного дня забирає все нові і нові життя… 

У пам’яті закарбувалася одна історія, випадковим свідком якої я став. Дорога, купа машин, протяжний та нестерпний стогін сирени швидкої допомоги, що застрягла в заторі та вочевидь спізнилася на виклик. А перехожі з нерухомими та безпристрасними обличчями продовжували кудись іти, навіть не звертаючи уваги на це. То, може, війна ще й стирає нашу людяність, співчуття, вбиває нас морально?

Війна сміється з наших страждань і надій. Моєю реакцією на стрес від жахів реальності стало занурення в навчальний процес.

Я цілком присвятив себе науці, шукаючи у ній одночасно прихисток і порятунок. 

І мені знадобився час, щоб зрозуміти, що таке перенавантаження не дає повноцінно жити і відбивається на якості не тільки мого життя, а й близьких, родини. Довелося згадувати, що до війни приносило задоволення і викликало усмішку на обличчі. Зараз я маю вільний час і приділяю його молодшій сестричці, яка непомітно подорослішала за роки війни. Прогулянки з батьками на свіжому повітрі, відновлення родинного спілкування - це сьогодні найцінніше для мене, а цікаві життєві історії від бабусі та дідуся надихають мене, дають можливість узагальнити та зберегти такий важливий та вкрай необхідний досвід поколінь.

Знов-таки, якби не було страждань та випробувань, чи змогли б ми усвідомити, чого вартує сила духу та незламність? Мої близькі виявили терпіння та розуміння, щоб дати мені самому дійти цього висновку під час війни, яка триває вже майже 1000 днів.

Наразі я виніс один важливий урок:

яким би довгим та важким не був шлях, навіть якщо ти зупинишся, головне – знайти сили продовжити його та дійти до кінця!