Майже з перших днів війни у нас почали стріляти, зайшли танки та БТРи. Окупанти почали виганяти людей з домівок, я зібрав сусідів та батьків і всі ми жили в одному будинку. Війна шокувала, був повний безлад.

В селі було, що їсти. Потім продукти почали закінчуватись. Не було ні світла, ні води.

Діти плакали. Моя донька була в іншому місті, а зв’язку не було. Зі мною у підвалі були діти брата.

Коли зайшли російські військові, ми зрозуміли, що треба виїжджати з окупації. За п’ятнадцять хвилин виїхали, коли дали зелений коридор. Навкруги все було заміновано. Домашніх улюбленців не змогли забрати, в машині було вісім людей. Все покинули і вивезли родину та батьків. Виїжджали куди-небудь, так склалося, що приїхали до Запоріжжя.

Живемо одним днем, як буде далі – невідомо. Хочеться, щоб майбутнє було мирним!