Дитюк Домініка, студентка групи 1-Ф Сумського фахового медичного коледжу

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ляшенко Людмила Іванівна

Війна. Моя історія

Усвідомленння про початок повномасштабного вторгнення прийшло до мене в перший же день. Я бачила новини зі страшним змістом з поширенням вибухів та прольотів, які відбуваються навколо. Люди почали скуповувати магазини, стояти у величезних чергах до банкоматів, збирати речі та телефонували всім родичам та знайомим.

В нашому місті зʼявилися блокпости, активізувалось розміщення військових частин. Встановили комендантську годину, та війна стала основною темою розмов серед друзів і родини.

Перші дні після вторгнення емоційно були доволі спокійні для мене. Всі ми вірили, що це не надовго, але с кожним минаючим днем та тижнем ставало гірше. Постійний стрес і відчуття небезпеки та думки, що в цей раз може прилетіти саме до тебе. У нашій родині перші дні наступу були повʼязані зі змінами планів способу життя і звички.

Ми почали думати, як зберегти нашу безпеку та забезпечити продовольство і ресурси. Було важливо зрозуміти, як уникати конфліктів і підтримувати один одного в складні часи.

Також цей день нагадав нам про важність миру і спокою. Ми розуміли, що війна приносить лише страждання і руйнацію. Життя моєї сімʼї та мене зазнала багато змін.

Війна призвела до фізичного та емоційного осиротіння.

Багато знайомих та моїх родичів почали долучатися до волонтерської допомоги та збору коштів для армії. Війна стала проблемою не лише для військових, але і для всього народу України. Ми втратили багато життів і зазнали значних матеріальних збитків. Але це викликало в мені великий патріотизм і бажання допомагати своїй країні в будь-який спосіб.