Бескровний Ігор, 15 років, Шульгинський ліцей

Одного осіннього дня я йшов до школи, але почув сильний гуркіт, я дуже здивувався та не знав звідки лунає цей шум, але потім я побачив як їдуть величезні танки з людьми в однаковій формі. Я дуже здивувався, тому що ніколи не бачив такого, тим паче в моєму рідному селі.

Коли я це побачив мені було вісім років, я ще не розумів що таке війна, для чого та звідки вона.

Мої рідні та родичі були перелякані від цієї новини, в телевізорі та інтернеті були нові новини про те що почалась війна, вже коли я переглянув новини та мені розповіли що таке війна, в мене з'явилося почуття занепокоєння. На наступний день дуже велика кількість жителів мого села не розуміла, що робити, щоб уберегтися від цього страшного лиха, деякі люди виїхали до своїх рідних які були в інших міста України, моя сім’я також думала виїхати в інше місце, але ми цього не зробили.

Всі жителі села були налякані, всі закуплялися продуктами з довгим терміном збереження, тому що люди не знали що буде далі, тому запасалися, щоб потім було що їсти в скрутні хвилини. Також люди будували свої бомбосховища, щоб була можливість безпечно перечекати все лихо яке б було на їх території.

В нашому селі з’явилися нові люди, які приїхали з Луганська тому що на їхній території була стрілянина та вони були вимушені негайно покинути свої домівки задля своєї безпеки.

Всі люди села допомагали їм продуктами харчування та одягом, ми з моєю родиною також приймали в цьому участь.

Кожен новий день було все тільки більше танків та пострілів, в нашій школі навіть з’явилося бомбосховище, для безпеки школярів в разі початку пострілів на території школи.

Багато разів нам проводили техніку безпеки як поводитися якщо ми побачимо міну, тому що з-за війни їх дуже багато, та вони дуже небезпечні для здоров’я, кожний рік дуже багато людей гинуть та отримають поранення від них.

Якось одного зимового вечора я гуляв з моєю мамою на вулиці, це був звичайний день, було спокійно та без поганих новин, але коли ми вже хотіли йти додому ми почули гучний вибух, цей вибух лунав далеко за нашим городом, але ми добре чули та бачили світло від вибуху, який залишив після себе величезну хмару пилу та почервоніле небо. С тих пір, коли розпочалася війна, всі люди дуже змінилися.

Вже рідко можна було побачити усмішку та радість на лиці людей. Війна принесла с собою багато смертей, сліз, розпачу та негативних емоцій.

Для мене мир - це коли діти кожен день посміхаються, не чуючи страшних новин по телебаченню, та радіють життю у своїй незалежній крайні. Коли дорослі не страждають з-за війни, та будують сильну та яскраву країну майбутнього. Коли люди похилого віку не переживають за своїх рідних дітей та внуків через війну, тому що вони разом з ними.

Зараз дві тисячі двадцять перший рік, вже в нашому селі не їздять танки, але новини в інтернеті не дуже позитивні, війна ще продовжуються. Війна змінила дуже багато чого в моєму житті та житті моїх однолітків, рідних, навіть незнайомих мені людей.

Я мрію про те, щоб війна закінчилася та країна процвітала та сяяла від посмішок дітей які живуть над мирним небом. Нехай буде мир в моїй рідній Україні.