На початку вторгнення Олександра жила з батьками в селі на Рівненщині та навчалася в медичному коледжі. Але в глибині душі завжди мріяла про сцену. Війна зламала багато планів, але вона дала Олександрі рішучість. Бо коли не знаєш, що буде завтра, — сьогодні має значення. І вона наважилася: кинула медицину й вступила до Київського національного університету культури і мистецтв на акторський факультет. Тепер сцена — не просто мрія. Це — її спосіб прожити війну, виплакати біль, перетворити тривогу на щось живе й справжнє, бо сцена – лікує, а мистецтво – найкраще джерело натхнення в найскрутніші часи.