Довгополюк Олексій, учень 9 класу Колодеженського ліцею Городищенської сільської ради
Вчитель, що надихнув на написання есе - Довгополюк Валентина Олександрівна
Війна. Моя історія
«Війна!» - з цього страшного слова розпочався мій ранок 24 лютого, і, напевно, найстрашніший ранок в житті кожного українця. І саме в цей момент моє життя перевернулося на 180 градусів. В 13 років щасливі дні під ясним сонечком і мирним небом закінчились…
Війна поставила свій таймер часу: хвилини тривали вічність… Мама постійно телефонувала до мого старшого брата, який був під обстрілами в Києві, але зв’язку не було… Кожен з нас перебував у страху, паніці, розпачі. А відчуття безвиході ще більше вбивало всіх і не давало розслабитись.
І хоча мама постійно повторювала: «Потрібно заспокоїтись… Все буде добре», - я відчував її неспокій. Разом із сім’єю слідкував за страшними новинами: Київ, Харків, Луцьк, Львів, Буча, Ірпінь, Маріуполь,… Що робити? Як діяти? Часу на роздуми не було, потрібно було щось вирішувати. Покидали свої оселі мої сусіди, телефонували друзі, що їдуть із сім’єю до Польщі… Кожен робив свій вибір.
Багато хлопців взяли зброю до рук і стали на захист країни. Ризикуючи життям, вони боронять нашу землю. Дякуючи їм, у нас на Волині немає активних бойових дій, тому ми з сім’єю вирішили, що наша допомога теж дуже потрібна саме тут, в Україні, - і активно взялися до роботи.
Я допомагав і допомагаю мамі готувати смаколики для воїнів: пиріжки, печиво, вареники; а ще ми плетемо маскувальні сітки, донатимо, організовуємо в школі благодійні ярмарки, а виручені кошти переказуємо військовим на їхні потреби(придбання тепловізорів, антидронових рушниць, ліків). А ще, несподівано для себе, я почав писати вірші, які теж відправляю для хлопців на фронт разом із посилками:
В небі з’явився привид,
Наш український Привид…
Він смерть для всіх ворогів:
На землі і в небі.
Нещодавно мені виповнилося 15 років, але я вже давно переосмислив життєві цінності. Війна дала зрозуміти, якими важливими є такі, здається, дрібниці, як: час проведений з друзями, душевні розмови з рідними… Ця жорстока війна торкнулась кожного. Але я впевнений, що саме наша згуртованість, злагода, підтримка – основні аспекти, що приведуть нас до перемоги.
Я пишаюся нашими воїнами, я вірю в їхню непохитну силу:
Українські солдати сильніші за орків,
Сильніші вони і фізично, і духом.
Українські солдати – безстрашні герої:
Не зламає їх ні куля, ні залп із ракет.
Щиро бажаю кожному з них якнайшвидше обійняти своїх рідних. Я знаю, війна обов’зково закінчиться, бо ми на своїй землі, ми боронимо свою Батьківщину і ми заслуговуємо на мирне щасливе життя в незалежній країні. Слава Україні! Героям слава!
