«У перший день війни я їхала на роботу, а над головою ракети летіли», - розповідає Людмила Заблодська. Ще кілька днів вона попрацювала, а потім у Гуляйполі розпочалися військові дії. Каже, що найскладнішим це було переносити обстріли. Дуже важко, бо не знаєш, куди і коли воно прилетить. «У мене було таке відчуття, що я божеволію від страху», - згадує жінка. Вона перечікувала обстріли у підвалі, а коли почали їхати сусіди, з якими вона спілкувалася, то зрозуміла, що теж треба евакуюватися. Людмила не дуже любить кудись їздити, бо її укачує у дорозі. Але тут вона навіть не сумнівалася, коли з'явилася можливість виїхати з племінницею та її дітьми. Дорога була дуже важка. Жінка каже, що було дуже страшно їхати дорогою та бачити міни на узбіччях. Але вони благополучно доїхали до обласного центру.