«У перший день війни я їхала на роботу, а над головою ракети летіли», - розповідає Людмила Заблодська. Ще кілька днів вона попрацювала, а потім у Гуляйполі розпочалися військові дії. Каже, що найскладнішим це було переносити обстріли. Дуже важко, бо не знаєш, куди і коли воно прилетить. «У мене було таке відчуття, що я божеволію від страху», - згадує жінка. Вона перечікувала обстріли у підвалі, а коли почали їхати сусіди, з якими вона спілкувалася, то зрозуміла, що теж треба евакуюватися. Людмила не дуже любить кудись їздити, бо її укачує у дорозі. Але тут вона навіть не сумнівалася, коли з'явилася можливість виїхати з племінницею та її дітьми. Дорога була дуже важка. Жінка каже, що було дуже страшно їхати дорогою та бачити міни на узбіччях. Але вони благополучно доїхали до обласного центру.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді: