Чернятинський Максим, 10 клас, Івано-Франківський ліцей безпекового спрямування та національно-патріотичного виховання МВС України

Вчитель, що надихнув на написання есе - Рибчинська Роксолана Степанівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

На моє переконання, тема війни – це те, що торкнулося нас усіх і сьогодні вона  є особливо актуальною, тому що ми живемо у час воєнної агресії країни-загарбника; це те, що оточує нас тривалий період і приносить гіркий досвід, скрутний, негативний, важкий… Та попри це українці залишаються незламними, сильними і вольовими, готовими голими руками зупиняти ворожі танки та ціною власного життя рятувати інших.

Хоч моя думка, можливо, видається дивною, спробую переконати вас такими аргументами.

По-перше, попри біль і розпач, люди продовжують працювати, навчатися, донатити, волонтерити, спати по кілька годин на добу, аби хоча б на крок наблизити перемогу України. Під час повітряних тривог, незалежно чи вдень, чи вночі, ми з однокласниками біжимо в укриття, іноді проводимо там кілька годин поспіль, спимо в підвалах, але розуміємо, що зараз ми повинні берегти себе для майбутнього нашої держави, ми мусимо вчитися, щоб відбудовувати нашу багатостраждальну країну.

Сльози на очах, коли дізнаєшся про нові обстріли та численні жертви агресора, але зціпивши зуби, ми продовжуємо жити й рухатися далі.

По-друге, є чимало воїнів-героїв, які готові захищати нас від ворогів. Ціною власного життя й здоров’я українці боронять рідну землю, відстоюючи незалежність нашої держави. Яскравим прикладом є мій троюрідний брат, який вирішив стати військовим і зараз боронить усіх нас. Позаду в нього тривалий шлях навчання, а зараз він на передовій у час повномасштабної жахливої війни щодня і щоночі охороняє наш спокій.

Жахлива війна, яку росіяни називають «визволенням», забирає життя діточок, дідусів, бабусь… Та попри все, у втомлених очах українців не згасає віра в перемогу, окупант не бачить у них страху, і в тому наша сила.

На завершення свого есе підсумую: війна не жалкує нікого, вона безжалісна, руйнівна сила, яка знищує на шляху тисячі доль. Однак ми, нащадки козацього роду, не здаємося й продовжуємо робити все, аби вигнати ворога з нашої рідної землі. І, вірю, вже незабаром настане омріяна Перемога, а в Україні знову запанує щастя, любов і затишок…