Широка Анна, 11 клас, Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів села Драбове-Барятинське Золотоніського району Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Харченко Світлана Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Увесь час українці борються за право на власну свободу та незалежність своєї Батьківщини. Минуле нашої держави, яке зараз вивчає кожен школяр на уроці історії, сповнене жахливими подіями та пропитане до самого дна слідами крові внаслідок діяльності ворогів, зокрема й радянської влади. І ось 24 серпня 1991 року Україна здобула омріяну незалежність та визнання інших країн на юридичному рівні.

Здавалося б, що кровопролиття та страждання української нації припинилося, однак у ворога на це свої плани.

Війна – найжахливіше людське діяння. Свої перші удари ворог завдав ще у 2014 році, проте 24 лютого 2022 року розпочалась повномаштабна війна на території  України, спричинена російською агресією. Перші дні були найжахливіші. Від нерозуміння ситуації більшість людей, які не стикалися з подібним, спричинили паніку в суспільстві. Багато військових на вулицях, величезні  черги в аптеках, продуктових магазинах, на заправках, припинення руху громадського транспорту, перші повітряні тривоги, безсонні ночі спочатку у підвалі, вже потім у коридорі, перші вибухи, хвилювання за рідних-- забути важко…

Нав’язливі думки та страшні новини викликали сильну апатію. Здавалося, неначе тобі перекрили дихання, в одну мить зникло все: радість, натхнення, мрії, плани… зникло життя…

Ракети російської влади спричинили порушення та припинення роботи критичної інфраструктури. Однак ворог запевняв, що мирне населення буде в безпеці, проте свого слова, як і очікувалось, не дотримав. На сьогоднішній  день ми маємо тисячі зруйнованих житлових будинків, шкіл, університетів, зокрема пошкоджено корпуси та гуртожиток Київського національного університету імені Тараса Шевченка, повністю знищений університет військового зв'язку у Полтаві. Однак однієї з найжахливіших подій, спричинених російською владою, стало потрапляння у пологовий будинок та лікарню “Охматдит”, в якій лікувалися тисячі онкохворих дітей. Цим продемонстровано неймовірну жорстокість, варварство та найвищий ступінь негуманності ворога.

Велика кількість людей змушена була покинути рідні домівки і переїхати на більш безпечні території, зокрема Черкаська область прихистила близько 95 тисяч сімей.  

Найперший  тиждень  забути неможливо. В перший день, прокинувшись, я взяла телефон, вся мережа інтернет кишіла новинами про початок повномаштабної війни в Україні. Потім побачила повідомлення, що школа вимушена перейти на дистанційну форму навчання. Вийшовши з кімнати, батьки та бабуся були стривожені і геть у поганому настрої. Почали підготовку погреба. Занесли матрас, декілька покривал, аптечку, речі першої необхідності. На другий день розпочалися масові повітряні тривоги. Саме в цей час  у бабусі був день народження.

Здавалося б, веселе свято, проте про радість і настрій святкування у той момент всі забули. Звісно, ми привітали. І перше, що почали бажати - мирного неба над головою. Наскільки тепер ці прості слова є важливими, і скільки сміливості несуть за собою.

Надвечір Черкаська область стала червоною... Кінець дня і майже цілу ніч  моя і ще мільйони сімей провели в укритті. Хто в підвалі, хто в коридорі, хто у сховищі. Ці декілька годин здавалися неминучою миттю, вічністю. Як зараз пам'ятаю: вся родина сидить у коридорі, всі мовчать, проте у повітрі неначе немає місця для слів, так їх багато. Всі вони говорять про порятунок.

Я намагалася не піддаватися емоціям, але що робилося в моєму серці, з якою швидкістю воно билося, передати важко.

На сьогодні війна триває вже два роки. Все ще триває. Все ще важко, страшно, але люди намагаються жити навіть у такі страшні часи. Новини ранять. Забути все це неможливо. Навіть після закінчення війни рани затягнуться, візьмуться кіркою, але шрами залишаться назавжди. Чомусь кожного разу українців б’ють в одне й те ж саме місце -  серце, так глибоко і так нестямно боляче. Але вони згуртовуються і разом стягують, здавалось би, смертельні рани.