Шляхова Поліна, учениця 9-А класу, Запорізька гімназія № 84 Запорізької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе: Федорів Світлана Анатоліївна

"Війна. Моя історія"

Мене тихенько розбудила мама словами: “Доню, прокидайся, почалася війна”. Вона була спокійною, складала наші з братом речі і одночасно говорила, що я маю взяти із собою. Насправді, я не одразу зрозуміла в чому справа. На вулиці була гарна погода, був тихий прекрасний ранок. І лише люди за вікном чомусь дивно всі метушилися. А далі все було дуже швидко — теплі речі, портфелі з зошитами і книжками, година в дорозі на авто і мамині слова: «Ну от, тепер у бабусі нам нічого боятись». І через пів хвилини над нами дуже швидко і низько пролетіли два великі чорні літаки, залишивши за собою дим і страшний звук. Тоді я усвідомила, що почалася війна.

Мій брат дуже злякався, забіг до бабусі в дім. Мама теж стала схвильованою (але ж вона була певна, що, поїхавши з міста, ми будемо у безпеці). Бабуся одночасно була щасливою, що ми всі разом у такий тяжкий час, і збентеженою, неочікувані звуки в небі і її налякали. І, здається, тільки я залишилася без емоцій. Не було сліз, не було метушні, був якийсь дивний спокій. Згодом стало зрозуміло, що я злякалася найбільше, і той ступор, який я відчувала, то був величезний страх...страх перед війною.

Перший день війни — найстрашніший день у нашому житті, мирному та щасливому житті.

Життя зупинилося. Здається, час перестав існувати.

Ми з братом завжди проводили багато часу надворі з друзями, грали в комп’ютерні ігри, дивилися цікаві фільми та відео. У мами постійно, навіть вдома, було багато дзвінків по роботі, вирішення термінових питань, спілкування з різними людьми, а також родичами, друзями. На кухні щодня пахла свіжа їжа, по телевізору звучали розважальні передачі. У бабусі постійно купа роботи по господарству, вечірні теревені з подружками, щоденний перегляд новин. Наш тато вдома буває рідко, він весь час на роботі.

24 лютого 2022 року все це зникло, окрім щоденного перегляду новин... В одну мить. Одну жахливу і безжальну мить.

Ми помітили, що забули повечеряти, а наступного дня поснідати... Та й обід потім пропустили. Якось було не до того. Ми з братом не вчили уроки. Мамин робочий телефон мовчав, кудись поділися всі ті люди, яким завжди щось терміново було треба. На бабусиному городі ніхто не ходив перевіряти, чи скоро можна саджати перші овочі… Страшні звуки забрали все, що радувало і означало щасливе життя!

Війна навчила спати одягненими, обходитися без світла довгими вечорами, розуміти один одного без слів, допомагати один одному в усьому.

За тиждень шок минув. Залишився страх. Страх від жахливих новин, які ми не вимикали ні на хвилину. У нашій рідній Україні надумали панувати „звірі“. Багато міст і сіл щодня здригалося від вибухів. У голові постійно згадувалися знайомі і родичі, які могли опинитися в небезпеці, смертельному пеклі.

Наша родина брала активну участь у зборі коштів, їжі, теплих і інших необхідних речей для мужніх хлопців, дівчат, чоловіків, які в перші ж дні пішли захищати рідну країну.

Час не зупинився. Жахлива війна триває...

Ми з родиною живемо за 1333 кілометри від рідного дому. Вже вільно володіємо іноземною мовою, читаємо та вчимо чужу історію. Ми навчилися розуміти і приймати звичаї і традиції чужого народу.

А ще ми з братом вчимо польських друзів та однокласників говорити українською мовою. Ми щодня розмовляємо солов’їною! На уроках з іноземними вчителями ми читаємо вірші Шевченка, бо тема уроку “Найвідоміші вірші рідною мовою”. На уроках музики ми співаємо “Ще не вмерла України ні слава, ні воля…”, бо домашнє завдання - вивчити гімн рідної країни!

Моя родина півтора роки тому прийняла рішення поїхати далеко, щоб врятувати життя. Але кожен ранок і кожен вечір ми читаємо останні новими з офіційних джерел про ситуацію в нашій рідній Україні, у нашому рідному Запоріжжі. Ми продовжуємо донатити на ЗСУ, і будемо робити це до перемоги!

До речі, моя мама погано володіє польською. Вона продовжує віддалено працювати у своїй українській компанії. І її це тішить!

Не зважаючи на страшну війну, Україна навчається, працює, розвивається, бореться. А це означає неодмінну перемогу! Молимося, щоб швидше...