Зранку 24 лютого я в паніці йшла на роботу, спостерігаючи, які заповнені вулиці чергами до банкоматів, магазинів.

Найстрашніше – це невідомість. Тому у мене так склалось: не знаючи, що чекає далі, я змушена була покинути дім, країну, рідних, роботу. Зараз ми з родиною живемо окремо.

На щастя,  не відчула на собі гуманітарної катастрофи, але мене до глибини душі вражає прихильне ставлення і співчуття людей.          

З основного місця роботи мене звільнили, оскільки я за кордоном. Тут поки що маю роботу, а як повернуся - страшно й подумати.

У мене з собою немає речей, які б нагадували про трагічні події, але свої відчуття і емоції не забуду ніколи.