Я жила у Харкові. Зранку 24 лютого збиралася на роботу, і тут - страшні звуки... Спочатку навіть не можна було усвідомити, що це вибухи.

Я працювала в лікарні, і коли почали привозити поранених, було дуже страшно. Через декілька днів нам із сім'єю довелося, в чому були, покидати рідну домівку. Слава Богу, все обійшлися,  добрі люди допомогли.     

Зараз син і зять служать, а я з донькою та онуком живемо разом. Добрі люди пустили в дім жити безкоштовно. Я - пенсіонер за інвалідністю.

Нажаль, ми не встигли з дому зовсім нічого взяти. Через цю кляту війну лишилися всього, що заробляли роками.