Забронська Стефанія, педагог, Заклад дошкільної освіти №9 м. Новояворівськ

Вчитель, що надихнув на написання есе – Ференц Ілона Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Ранок.
Сьогодні 24 лютого, поспішаю на роботу, прислухаюсь до щебету пташків. В цей день пташки голосно переспівувались. Думаю, чий це спів? Які пташки трепетно співають?

У садочку почула – війна почалася...

Думки різні крутилися в голові, тривожно, страшно. На вулицях міста машини їхали кудись одна за одною, люди поспішали...

Війна – холод, страх, жорстокість. В цей момент пригадала дідуся. Він розповідав про події Другої світової війни:
«Війна, діточки, – це біль, втрата, сльози, страх. Не дай Боже, вам відчути, що таке війна».
Мій дідусь був учасником Другої світової війни.

Ввечері до нас прийшли родичі, усіх було 16 – і діти, і дорослі. Так ми були 3 дні разом.

Зранку 26 лютого чоловіки зібралися, пішли записались до місцевої територіальної оборони. Новини по телебаченню показували: страшні, сумні. Ворог іде, захоплюючи, грабуючи, здійснює насилля на території України.

Страх за дітей не покидає мої думки. Вирішуємо їхати до сусідньої країни. Побувши 2 місяці в гостях у Польщі, зрозуміла: як добре б не було, найкраще — вдома. Якщо доводиться людині на деякий час виїхати, а у душі горить вогник любові до своєї Батьківщини – вона повертається.

І ми повернулися додому. Діти пішли до школи, я повернулася на свою улюблену роботу. Думка гріла душу: ось-ось перемога.

Весна – перемога. Але, на жаль...
Прийшла весна – ні, ще треба зачекати...
Восени — буде перемога. І до сьогодні віра в те, що Україна вистоїть і буде довгоочікувана перемога.

Вірю в пророчі слова Андрія Первозваного:
«На цих горах засяє благодать Божа», – припливши Дніпром, де стоїть Київ.

Тисячі захисників і захисниць України віддали і віддають своє життя за те, щоб Україна була вільною. Тисячі захисників і зараз ідуть тернистим шляхом, вірять у перемогу, у те, що прийде час, коли Україна буде квітучою, європейською державою.

Маючи великі втрати і знищення найпотужнішого літака у світі АН–225 «Мрія», нашу мрію не зруйнувати.

Ми – сильний народ,
ми – багатий народ,
ми – нескорений народ,
ми – українці,
ми – на своїй землі!

Слава і шана нашим захисникам!

Пригадую й досі щебет птахів 24 лютого 2022 року. Раніше не чула подібного щебету. Напевно, відчували небезпеку і ворога, який прийшов на нашу землю.

1000 днів війни багато змінило в моєму житті і житті кожного українця. Я з гордістю можу сказати: це – найкраща земля, я щаслива, що народилась в Україні.

Україна є! Україна буде!
Слава Україні! Героям слава!