Мені 34 роки. Я мешкала з родиною в Маріуполі. 24 лютого ми почули вибухи. Вони ставали все інтенсивнішими. 

Ми скуплялися в магазинах, поки ті працювали, а потім використовували запаси, які мали. П’ятого березня виїхали з міста. В той час уже не було світла, газу, води. 

У нас велика родина: багато сестер, дядьки. Всі роз’їхалися. Батько помер під час війни. Ця ситуація дуже похитнула його здоров’я.

Ми виїхали з батьками, сестрою і сусідами. Перетнули багато блокпостів. На кожному росіяни перевіряли наші документи й речі. Ми доїхали до Запоріжжя за два дні. Зараз живемо в Черкасах. Не маємо тут ні друзів, ні близьких. Просто приїхали туди, де безпечніше. Я домогосподарка. Чоловік влаштувався на роботу. Діти навчаються. 

Хочеться, щоб війна закінчилася якомога швидше. Мрію жити у квітучій мирній Україні і радіти життю.