"24 лютого 2022 року для нас було сюрпризом. Багато людей зараз говорить, що вторгнення було абсолютно очевидним кроком. Для нас – ні. Я в 2021 році повернулась в Україну після шестирічного життя і роботи у Франції. Мій брат Семен повернувся зі Швеції, де він проходив навчання. Мої батьки все життя провели в Києві. Ми всі вірили, що в 21 столітті війна навряд чи буде зараз у нас тут. І тому для нас це було шоком. І ми прокинулися від вибухів", - згадує Анна Обломей. 

Вони почали волонтерити: "Я була керівником національної ресторанної премії «Сіль». Тоді всі ресторани почали готувати їжу для ТРО, для військових, для всіх. І я подумала, що на своїй площадці я можу зв'язувати людей, комунікувати їх між собою. Це я і почала робити, але через два дні в мене вже було дві своїх кухні, на які треба було все – знаходити продукти, готувати, волонтерити, шукати людей. 

Семен також став волонтером, він готував коктейлі Молотова, це було стихійне волонтерство перший тиждень. Згодом він почав волонтерити на центральному київському вокзалі, де люди всі виїжджали і потрібна була їжа, координація, він був там днями і ночами. Семен хотів потрапити на нуль, і він туди потрапив..." Семен Обломей загинув під Сівєродонецьком. 

"Як закінчиться війна, я не знаю. Але я хотіла б, щоб вона закінчилась свідомою Україною. Україна, яка перемогла, і перемогла також в собі якісь речі, які ми маємо перемогти, бо без них не буде майбутньої України", - каже Анна.