Цього разу, коли почалася війна, Вікторія і її син втратили роботу
Я мешкаю в місті Краматорську. Мою сина, йому 33 роки. Коли почалась війна, ми з ним роботу втратили. Виїхати нікуди не можемо.
Коли почалася війна у 2022 нам сказали на роботу не виходити. А у 2014 ми під бомбами ходили. Було таке, що я йшла на роботу, а в сусідньому домі вибухали снаряди. Якось після роботи я до батька бігла, а в них у дворі розірвалася бомба. Дуже було страшно! Всю війну тоді я працювала. А торік нам сказали не виходити, бо не зрозуміло, що буде. Я тепер чекаю, поки мене покличуть на роботу. Сидимо без грошей - на одній гуманітарці. Син зі мною не живе.
Проблема в тому, що моя професія потрібна тільки на підприємствах, а в нашому місті всі підприємства закриті. Офіційно я не можу роботу знайти, а в конверті отримувати зарплату не хочу.
Тут таке коїться, що страшно залишитися без своєї домівки, без даху над головою.
Був зворушливий момент – я випадково познайомилась по телефону з дівчинкою. Мій син підзаробляв і давав мені гроші, щоб поповнити рахунок для мобільного зв’язку. Якось я випадково перекинула гроші на чужий номер, і мені дівчинка повернула ці кошти. Потім вона мені допомогла з ліками. У мене не було ліків і грошей, а вона мені допомогла. Просто так. Я з нею спілкуюся досі, вона гарна людина.
Так хочеться, щоб вона закінчилася вже сьогодні! Але судячи з новин, вона в цьому році не закінчиться.
Я дуже скучила за мирним життям, хочеться повернутися на свою роботу. Я за нею дуже сумую. Там люди всміхалися.
