«Вірю, що ми повернемось в Маріуполь»

У мене троє дітей. Найменшу дочку народила 15 березня 2022 року у Маріуполі. Мама померла, її поховали на подвір'ї. Брат у полоні, він захисник Маріуполя. Чоловік був на фільтрації півтора місяці у Безіменному.

У перший день війни був обстріл о п’ятій ранку. У мене вже були останні дні перед пологами. У місті був хаос. Ми вирішили нікуди не виїжджати. Нас хотіли евакуювати, бо ми родичі військового, але ми відмовились, бо мама була лежачою. Так ми залишилися в Маріуполі. Потім поїхали у пологовий будинок. Там нас зустріли бомби.

У нас були проблеми з водою. Ми збирали дощову воду, свекор ходив під обстрілами до криниці. Нас це і врятувало. Запаси продуктів були у підвалі, рятувала консервація. Ми багато заготовлювали. Це нас теж сильно підтримало. Не було світла, газу. Але у нас був свій будинок, було пічне опалення.

Мама померла від інсульту. Не було лікарів, довелося її поховати на подвір'ї. Дочку я народила 15 березня, а мама померла 30-го.

11 квітня чоловіка забрали на фільтрацію. Там він залишався до 26 травня. Ми нічого про нього не знали. Люди тікали звідти. У нас у селищі Мирному залишилися одні жінки і діти. Того, хто намагався втекти, забирали, вивозили на підвал. Звідти вони не повертались.

Коли повернувся чоловік, почав займатися тим, щоб нас вивезли з Маріуполя волонтери. Дочка народилась вдома і у нас не було на неї документів. Інформація про мою вагітність залишились у пологовому. Але там все згоріло одним махом. Вдома було лише пару УЗД, дрібниці. Деякі волонтери боялися вивозити дитину без документів, а я ще й фільтрацію не проходила. 

Восьмого серпня нас вивіз волонтер через Василівку. Ми там простояли два дні. Люди говорили, що це диво, бо перед нами стояли по 8-9 діб. Нас вивезли до Запоріжжя, а потім у Дніпро. Там був суд, ми доводили батьківство, що дитина наша. Отримали свідоцтво про народження.

Батьки чоловіка відмовилися їхати з Маріуполя. Собаку ми залишили з ними.

Війна закінчиться коли наші ЗСУ звільнять усі наші території. Надія тільки на них. Сподіваємось, що це буде швидко. Віримо, що наша дочка, яка народилась у Маріуполі, виросте там. Ми бачимо своє майбутнє у Маріуполі. Вдома, в Україні.