Війна застала Тетяну Володимирівну та її доньку не вдома. Вони були в гостях у родичів. Так з того часу й не повернулися в рідне місто. Однак Тетяна Володимирівна сподівається на те, що війна скоро закінчиться і все буде добре

Мені 40 років, доньці 15. Ми з Великого Бурлука. До війни було прекрасне життя. Ми мали своє житло. 

Напередодні війни ми приїхали в гості до родичів у місто Чугуїв. 24 лютого о четвертій ранку почули вибухи. Спочатку не вірилося в те, що почалася війна.  

Знайомі з Чугуєва дозволили в них пожити. А на День молоді на їхню вулицю прилетів снаряд. Я зателефонувала знайомій з Полтави, і ми поїхали до неї.

Рідні роз’їхалися. Війна розділила всіх.

З харчами проблем не було. У мене друзі серед військових, вони допомагали, і гуманітарну допомогу я отримувала. 

Вірю, що скоро закінчиться війна і в нас буде прекрасне майбутнє. Донька навчатиметься там, де хотіла. Україна відбудується. Все буде добре. Головне, щоб був мир на землі.