"Війна змінила все… Валізу – на рюкзак, новий рейс — на військкомат"

Самсоненко Галина

вчитель

Виповзька гімназія Ташанської ТГ

Есе "Війна. Моя історія"

Війна… Слово, що має багато значень і асоціацій. Але це слово страшне, чорного кольору. Війна — це не тільки красиві історії, здатні викликати в душі патріотизм, гордість та хоробрість.

Вона настигає несподівано: в ясний день чи зоряний вечір, вночі чи  вранці. Війна – це не тільки минуле людства, це, на жаль, його сьогодення...                                                                                                                         

Як я ставлюсь до війни? У мене є лише одна відповідь: “Я її боюся! Дуже боюся!” Хоча це страх не за своє життя. Це страх за мою родину, мою країну  і, зрештою , за все людство. Війна — це зло , яке можна знищити лише тоді , коли люди навчаться чути один одного, поважати цінності, бути терпимими , любити і  пробачати.                                                                                                                          

А як це жити під час війни? Це найжахливіше, що мало статися в моєму житті. Кожного дня живеш в заціпенінні, переглядаючи новини.                                                                                                                                                                                                 

Дуже добре пам’ятаю той ранок, який напевно залишиться у пам’яті  на все життя.  Найстрашніший ранок ... Беру телефон до рук: купа “незрозумілих“ повідомлень.  Але всього  жахіття , на той момент, не відчувала. Подумала,  як  у XXI столітті таке могло статися?                                                                                                                                                                                               

Війна  враз перекреслила все: життя, мрії.  Ще  вчора мій син збирав валізу , готувався до нового рейсу , 25 лютого мав вилітати за кордон.  Але в один момент війна    змінила все… Валізу - на рюкзак, новий рейс — на військкомат. Взяли одразу. Страх, як важкий туман, наповнив мене зсередини, до горла підступив дикий відчай, голос занімів. Кому невідомий цей страх за свою дитину? Але страх не може здолати силу віри!                                                                                                              

За сина хвилювалася особливо. Постійно тримала його в обіймах своїх думок. Жила у молитві від дзвінка до дзвінка. Достатньо було повідомлення: “Мам, у мене все добре”. А голос вже його викаже – чи так щось, чи не так. Хоча розмови були короткі. Коли він “на нулі“ - життя зупинялося. Особливо тяжкі були ночі.

Одного разу не дочекалася звісточки. Вже повинні вивести з “нуля”, а повідомлень не було. А коли стало зовсім не сила чекати - зателефонувала до командира другого взводу (син був командиром першого). Але я була сама не своя, ридала, ридала навзрид і нічого не могла вимовити. І так декілька раз... Лише виплакавшись — заспокоїлась. Змогла запитати про сина. Він запевнив: “Не хвилюйтеся, все добре“. І так кожного ранку! Боже, як він допоміг мені пережити ці жахливі десять днів темряви...

Я не хотіла, щоб розповідь закінчилася на цьому моменті! Адже наше життя ніколи не стане колишнім та й ми вже ніколи не будемо тими, що були, але не здаваймося!                                               

Звісно, важко жити в такий час, але вчимося жити по-новому. Кожен із нас відчуває тиск війни. Але треба йти далі: працювати, вчитися, займатися повсякденними справами, будувати нові мрії, ставити нові цілі... Головне - не впадати у відчай. І вірити, вірити, вірити! Незламність нашого духу допоможе наблизити нас до перемоги.                                                                                  

Я – українка, мій син — українець, ми частинки нашої нації, і дуже цим пишаємося! Наша нація не зламається, бо ми маємо найсильнішу зброю - любов до нашої рідної землі.

Я вірю в свого сина! Я вірю в нашу Перемогу! Наша країна обов’язково підніметься і наша Віра переможе! І буде Мир! І вишні зацвітуть у рідному моєму краї!