"Відтепер ці кольори символізують свободу"

Сухоненко Анна, 16 років, 11-Б клас, Іванківський ліцей №2 

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Ляшевич Юлія Володимирівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Для кожного з нас настали нелегкі часи. Війна змусила всіх швидко подорослішати. Країна показала всьому світові, що ми одна велика, дружня родина. Приємно чути українські пісні про наш непереможний народ, про успіхи в бою, шкода, що з приписом «в пам’ять про героїв», які навіки залишаться в наших серцях, будуть дивитися з висоти, радіти нашим успіхам, бо ми непереможні.

24 лютого. Це був найжахливіший ранок мого життя. Прокинувшись, я почула, як мама з татом розмовляли на напруженій ноті. За вікном було ще темно. Узявши телефона до рук, вирішила подивитися котра година. Здивована, бо тільки 4:00. Я відразу зрозуміла, що щось трапилося. Були ледь чутні тихі мамині кроки. Зайшовши до мене в кімнату, мама промовила: «Доню, слухай мене дуже уважно, збери найнеобхідніші речі, розпочалася війна». Її голос тремтів, на очах були сльози.

Пройшло декілька годин… Мама з татом збиралися на роботу. В той день я залишилася з бабусею та дідусем. Протягом дня ми дивилися новини, які з кожною хвилиною погіршувалися. Думки про те, що на нас чекає далі, все більше мене непокоїли.

Невдовзі з роботи повернулися батьки. Ворог продовжував наступальні дії. В нашому будинку був невеличкий погріб, де, зазвичай, зберігалася вся мамина консервація. Місця для трьох чоловік там було замало, комусь потрібно було спати на прохолодній підлозі.

З кожною хвилиною морок здавався мені все темнішим. Про всяк випадок цю ніч ми вирішили провести в погребі - стало чути гучні вибухи, які супроводжувалися пострілами. Здалося, що вони лунали в декількох метрах від нас. Згодом залишилися без світла і зв’язку. Було чути гучний гуркіт. Ледь відчинивши двері будинку, ми відразу відчули неприємний запах пального і зрозуміли, що це йшла колона ворожої техніки.

Більше місяця село знаходилося в окупації. Весь цей час не мали ніякого зв’язку з рідними. Дні були однотонними. Моя родина на деякий час перебралася до бабусі з дідусем, оскільки вони мали більший погріб. Їжі в нас було небагато, тому економили, як могли. Борошно закінчувалося, а змоги придбати хліба не було, тому перемелювали зерно і просіювали на муку. Хліб, смачний і запашний, куштували зі сльозами на очах. Випікали хліб у печі, як в минулі часи. Війна змусила нас повернутися на десятки років назад, згадати всі методи, якими користувалися наші предки.

Війна не закінчилася. Щоденно розділяємо біль кожної жінки, дівчини, дитини, які так і не дочекалися чоловіка, коханого, татка.

Війна для всіх нас не порожнє слово, це асоціація з бомбардуваннями, автоматними чергами, вибухами снарядів, купами трупів і річкою крові. Я хочу жити без війни. Я за мир у всьому світі. Впевнена, що перемога буде за нами, бо за нами правда. Слава Україні!