«Війна… Для кожного з нас вона уособлює біль, жах та сум»

Потапенко Аліна, 15 рокiв,

Високівська загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів, с. Високе

Есе "Один день"

Раніше, на сторінках книжок, війна видавалась мені чимось фантастичним. У моєму розумінні існувала лише Друга світова війна. Але вона була так давно!

Уже майже не залишилося свідків тієї страшної багаторічної битви. Начебто страшна, але героїчна вистава. У світі зараз точиться багато малих війн, але вони далекі від реального нашого життя. Звичайно, у свідомості усіх дітей відклалося, що війна – це явище ганебне та потворне…

Одного ранку, з увімкненого батьками телевізора, пролунали жахливі новини, які шокували мільйони людей…

Початок війни на Сході України.

Звичайно, наша країна одразу почала діяти. Це помітив кожен учень, вчитель нашої школи, кожен житель нашого села. Із самого ранку,  лютого чотирнадцятого року, ми на власні очі спостерігали за солдатами, які проїжджали повз нашу школу. Усі були налякані великою кількістю військових.

Солдати їхали, не знаючи, що їх чекає саме там, чи вціліють вони, чи, взагалі, повернуться додому живими. Саме у цей день війна почалася для мене.

Десятки жителів нашого села були мобілізовані до армії. Батько однокласниці, сусідки, товариша, всі вони йшли не знаючи, що буде за хвилину, дві…

За кілька днів, під тихий гомін вітру вулиці  почали здійматися бойові гелікоптери та літаки. Один за одним, вони кружляли на нашій місцевості, то високо, то зовсім торкаючись крон дерев.

На жаль, війни роблять не народи, а лише окремі постаті. Стільки історій існує про те, як через дрібниці починалося кровопролиття. Так легко підбурити на національну ворожнечу – і так важко зупинити кровопролиття. А життя у людини лише одне, і воно не повториться. Ніхто не має права забирати життя іншого, бо це є найвищою людською цінністю.