Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Віктор Андрійович Літвинов

«Війна на Сході України продовжується»

переглядів: 318

Литвинов Віктор, 16 років, Харківська гуманітарно-педагогічна академія

Есе "Один день"

Коли, близько семи років тому, почався військовий конфлікт на cході України, мені було дев`ять років. Звістно, тоді я ще не розумів усього того, що я чув з екрану телевізора, від батьків, коли вони гаряче обговорювали ці події між собою та своїми друзями.

Розуміння того, що відбувається в моїй країні, почалось, коли стали надходити новини зі Сходу про загибель дітей, про те. що ці діти замість того, щоб грати у футбол, ходити до школі, у кіно, їсти морозиво мали переховуватись днями, потім тижнями, а потім і місяцями у підвалах. Згодом цілі сім`ї почали тікати зі своїх рідних домівок у невідомість просто тому, що бажали вижити…

Я народився і виріс у Харкові. До нас не прийшла стрелянина, вибухи та страх за своє життя. Ми, діти, продовжували навчатись, гуляти, безтурботно бігати у дворі, але в очах батьків та вчителів з`явилася невідома турбота.

А потім до нас в клас прийшов хлопчик, який зі своїми батьками був змушений покинути рідну домівку, школу, друзів, тому що вони втікали від війни. І він, мій новий однокласник, почав розповідати як там, на Сході, все відбувалося насправді і що відчували дорослі та діти, коли йшли зі своїх осель, залишаючи назавжди те життя, яке було у них до війни – їх життя назавжди розділилось на "до" та "після"…

Я пам’ятаю, коли ми з однокласниками вперше принесли «хлопчику з АТО» - його інколи так називали дорослі, зошити, олівці, книжки, іграшки. А дорослі, наші батьки, намагались посприяти тому, щоб його батьки знайшли роботу у нашому місті.

Ми дуже намагались зробити так, щоб новий однокласник зміг забути ті страшні події, які увірвались у його дитяче життя там, на Сході, на його Батьківщині. Але наша турбота, дружність, увага лише частково могли допомогти подолати сум маленькому хлопчику, якій втік від війни.

Тоді дуже гостро прийшло відчуття і розуміння того, що таке війна не для військових, політиків, а для простих мирних людей, а особливо для дітей!

Сьогодні я вже дорослий підліток. Війна на Сході України продовжується. Точно можу зазначити, що моє розуміння і відчуття війни у моїй країні з`явилось у той день, коли до мого шкільного класу прийшов «хлопчик з АТО»! І зараз, вже самостійно дивлячись новини про події зі Сходу, вивчаючи ці події на уроках історії, виникає багато питань, на які немає відповідей!

Чому завдяки тим дорослим, які розпочали цю війну, загинуло тисячі дітей?! Чому завдяки тим, хто продовжує цю війну, гинуть військові?! Чому завдяки цій війні наша країна розділена на Схід та Захід, а життя цілого покоління на "до" та "після" дві тисячі чотирнадцятого року?! Чому молода, спроможна, квітуча країна повинна витрачати свої ресурси не на розвиток, а на захист?!

Сподіваюсь, що пройде зовсім небагато часу і ця безглузда війна закінчиться! А ми, молодь України, намагатимемось якомога швидше допомогти країні забути ці роки війни!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
2014 2021 Текст Історії мирних діти безпека та життєзабезпечення діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій