«Війна допомогла зрозуміти, що найголовніша цінність – це життя і це здоров'я»

В’ячеслав з родиною довгий час не міг виїхати з Охтирки, де в перший же день повномасштабного вторгнення почалися вуличні бої. Його і досі шокують ракетні обстріли міст, новини з передової

Ми з міста Охтирка. Коли почались бойові дії, ми виїжджали до Полтави. Спочатку, правда, в Охтирці були, лише в березні змогли виїхати. Зараз повернулися додому. 

24 лютого десь об 11:30 почались перші прильоти саме по місту, тому що війська рф уже зашли в Охтирку. Танки їхали, боємашини, все це... Спочатку був бій у нашому місті. Ми тоді були вдома. Пізніше виїхали до наших родичів, вони живуть у передмісті. Втім, і там ми дуже добре чули, що відбувається. Ми забрали з собою наших собачку та кота. Вони були поряд з нами.

Мене і зараз шокує війна. Особливо новини - наприклад, коли у Дніпрі влучили в житловий будинок і зруйнували цілий підʼїзд: скільки там людей загинуло! А таких же ситуацій дійсно багато. І Кременчуг, коли ракета влучила в торгівельний центр. Та і взагалі, ми бачимо, скільки жертв зараз на фронті.

А що стосується нашого міста, то шокували якраз перші дні. А саме 24 лютого, коли в Охтирці почались бої. Коли нашу військову частину обстрілювали потужними снарядами і ракетами. Серед охтирчан теж тоді було багато жертв. Тобто це все відбувалося якраз в ці перші дні, коли почалася війна. Більше того, це все так чи інакше торкнулося багатьох моїх знайомих. 

Найбільша трудність – це повне нерозуміння ситуації: ніхто не знав що, як і куди все це поверне. До війни кожна родина жила якимось планами, заощадження робили на майбутнє. А коли прийшла війна, всі ці плани вщент зруйнувались.

Втім, головне те, що, ми живі і здорові. Це найголовніше. Тобто цінності, взагалі, які були до війни, зараз сильно змінилися.

Звісно, наше життя змінилося кардинально. Те, що зараз відбувається, - дуже страшно. І скільки ще воно відбуватиметься… Ніхто не може знати, коли воно закінчиться. Тому треба бути завжди готовим до будь-яких ситуацій, які можуть трапитися. Треба не опускати руки, треба працювати, щоб був дохід, тому що життя продовжується. Мені з цим пощастило: я працюю вчителем у школі, тому роботу маю - зараз працюю. 

Але, звісно, у нашому місті з цим труднощі. Кількість населення в місті зменшилась, а значить, що й набагато менше стало робочих місць. Тобто, з роботою дійсно проблеми. Нічого хорошого немає, але ми тримаємося і віримо в перемогу. Слава нашим Збройним силам України, слава Україні. Будемо перемагати все одно. 

Але, ви знаєте, я хочу, щоб моя родина виїхала у більш безпечне місце. Але я нікуди не поїду з України, я буду тут.

Зараз у всіх українців такі психологічні навантаження - дійсно, апатія відчувається. Але без цього ніяк, коли ти розумієш, що відбувається в нашій країні. Тому я стараюсь більше часу проводити з родиною, сином, дружиною, бабусею, батьками. Ми і Новий рік разом були, і свята новорічні, і Різдво зустрічали. Якщо є вільний час, то я полюбляю ще спортом займатися. Це дуже допомагає, відволікає. 

Війна обов’язково закінчиться перемогою України. Я повністю довіряю нашому президенту, Кабінету міністрів, Збройним силам України, тому буде тільки перемога. Мені б хотілося, щоб війна закінчилась цього року. На якому етапі і як саме все це відбудеться – я не знаю, але цього року, я думаю, вже вийдемо на якийсь вектор.

Моє майбутнє – це жити в процвітаючій Україні, на рідній Батьківщині, де люди будуть отримувати гідні заробітні плати, де будуть знаходитись у безпеці, де зможуть втілювати в життя усі свої плани.