"Війна – це випробування на міцність усього народу"

Вовчок Світлана, 17 років, учениця 11-А класу Ліцею №6 міста Новомосковська Дніпропетровська обл.

Вчитель, що надихнув на написання есе: Берковський Віталій Володимирович

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Війна – це найкривавіша проблема людства. На жаль, коли на землі панує Мир, він не має цінності, бо його значення і велич можуть усвідомити лише ті, хто відчув війну особисто. Завжди знаходиться одна персона, яка вважає, що вона має право втручатися у права та суверенітет інших держав. Ця людина навіть не усвідомлює того, що кров загиблих людей на її руках. Та знаходяться ті, хто готовий стати зі зброєю в руках, захищаючи свої кордони, свою свободу.

З історії можна побачити, що доля українського народу в різні періоди опинялася в так званих «епіцентрах» війн. Ще за часів Великого Князівства Литовського український народ почав боротьбу за свої права. Кожне покоління українців боролося за свободу рідної землі. За незалежну державу заплатили власними життями сотні тисяч українців-патріотів. На жаль, свою свободу доводиться відстоювати й нині.

Зранку я готувалася розпочати шкільний день, але несподівано мені зателефонувала мама зі словами: «Доню, почалася Війна! Аеропорт у Дніпрі розгромлений ворожими ракетами, збирай найважливіші речі, будь поруч із татом і бабусею…». Саме ці слова я почула першими того фатального дня, сльози лилися невпинно та безперервно. У цей день прийшло усвідомлення того, що життя вже не буде таким безхмарним та щасливим, як раніше.

Спочатку було відчуття страху, яке посилювалося з кожним днем. По-перше, це відбувалося через те, що ти не знаєш, що буде завтра: чи прокинешся зранку, чи обіймеш рідних. По-друге, для мене було страшно чути звук сирени; страшно від усвідомлення того, що в момент тривоги десь руйнуються будівлі та гинуть люди. Цей день показав усім, що нікому не можна вірити, бо зазвичай саме найближчий сусід може несподівано встромити ножа в спину.

З того дня життя для мене змінилося. Хотілося принести хоча б якусь користь для нашої держави, тому моя сім’я перераховувала кошти на допомогу Збройним Силам України, ми збирали речі та віддавали їх у пункти допомоги людям, які за умов воєнного часу втратили домівки. Мої найближчі родичі та друзі прийняли нелегке рішення покинути країну, шукаючи прихисток, щоб зберегти життя своїм дітям.

За останні місяці рідна Дніпропетровщина відчула на собі жорстокий удар ворога. У Дніпрі зруйновані будинки, від ракетних обстрілів постраждали промислові підприємства, які забезпечували розвиток міста. Напевно, всі бачили фото, яке з’явилося в соціальних мережах. Це фотографія руїн будинку, на яких сидить пес зі сльозами на очах, а поряд з ним знаходяться двоє діток, їхня мама та бабуся в образі привидів, бо вся родина загинула під час ворожого обстрілу…

Підсумовуючи, я хочу підкреслити те, що Війна – це випробування на міцність усього народу. Вона вбиває невинних людей, але надихає живих на звершення та геройські вчинки заради волі й щастя майбутніх поколінь. Тому Мир – це те, за що боровся й бореться український народ повсякчас. Для мене Мир – це повернення до звичайного життя; Мир – це те слово, що сьогодні хоче почути кожен із нас. І я вірю, що скоро кожен українець почує заповітні слова: «Україна перемогла! Мир настав!».