Моя сім’я жила у Сєвєродонецьку. З початком війни місто постійно обстрілювали артилерією. Це дуже страшно! Снаряди розривались прямо біля дому, вибухи лунали постійно. Знаходячись в будинку, ми відчували вибухові хвилі, коли дім хитається, як пластиліновий. Врешті-решт нам довелося покинути все, що було дороге, щоб зберегти життя і здоров'я дитини.

Ми виїхали до Хмельницького. Тут немає таких обстрілів, як у нас, але мій дев’ятирічний син дуже змінився. Боїться спілкуватись, хоча завжди був комунікабельним. Він навіть втратив інтерес до Лєго, яке раніше обожнював. Я не впевнена, що все це пройде само навіть через якийсь час.