Неочікувана була війна. Мені о п’ятій ранку зателефонував брат і сказав, що почали стріляти. Потім я зателефонувала знайомій, і вона також сказала, що все почалося. Ми стали жити по підвалах, бо боялися, щоб ракета не прилетіла нікуди. Більше всього я за дітей боялася.

Коли літали літаки, це було найстрашніше. Ми в підвалах просиділи до середини березня.

Ми запасливі люди, трішки їжі та всього необхідного у нас було. Ми на наступний день ходили по магазинах, шукали що є, тож трошки запаслися. У нас газова плита й пічне опалення. Світло не пропадало, але коли були сильні обстріли, то почало пропадати. Нас рятувала пічка. В родині ближчі всі стали, ріднішими один до одного, допомагали один одному.

Я думаю, чим скоріше скінчиться війна, тим краще, тому що вже дуже багато вона людей забрала. Думаю, що після війни все буде добре: будуть діти навчатися, радіти життю, ходити в садочки.