24 лютого я прокинулася зранку, включила радіо і почула звернення президента про те, що війна почалася. Шокувало, коли стріляли по місту і гинули люди, руйнувалися будинки. Дуже страшно було і не зрозуміло за що це нам. Дітям прийшлося кинути свої домівки і виїхати. Мені одній дуже важко.

Коли прийшли рашисти, це було найважче. Ми довгий час жили в окупації.

Не було нічого: світла не було, воду трошки підвозили. Ми коржі пекли, бо не було хліба, ще й постійно сиділи в підвалі.

Був приємний момент, коли нас звільнили наші хлопчики. Радості було дуже багато. Я плакала, як ніколи. Після звільнення нам набагато легше стало.

Я думаю, що скоро все закінчиться. Так хотілося, щоб швидше! Ця проклятуща війна всім набридла.

Майбутнє у нас буде тільки після того, як проженемо останнього окупанта з нашої землі.