Мені 49 років. Я жила в місті Ворожба Сумської області з чоловіком і мамою. 24 лютого ми прокинулися о п’ятій ранку від вибуху. З телебачення дізналися про початок війни. Того ж дня у місті з’явилися окупанти. Ми мешкали біля військової частини й аеропорту. Там було небезпечно. Ми ховалися в підвалі. 

Магазини не працювали. В аптеках були великі черги. Воду купували. 

Росіяни скинули три бомби на приватні будинки. Загинуло 23 людини.

Спочатку російські військові не випускали нікого з міста. Потім з’явилися евакуаційні автобуси. Ми виїжджали на автомобілі в автоколоні. Зупинилися в Полтаві. Маємо знайомих у цьому місті. Чоловік колись працював тут.

Мене шокує те, що росіяни прийшли до нас, як до себе додому, і змушують жити за їхніми правилами. Також шокує те, що вони обстрілюють мирних жителів. А те, що вони накоїли в Бучі та Ірпені – це взагалі жах.

Рідні почали хворіти. Чоловік втратив роботу. Від стресу у нього з’явився цукровий діабет. У мами – рак. Вона проходила хіміотерапію. 

Війна обов’язково закінчиться нашою перемогою.