Я з Маріуполя. До війни була підприємцем. Ми виїхали 13 березня. Не поїхали у перші дні війни, тому що не очікували такого, а потім просто не було можливості виїхати. Думаю, нам було трохи краще, аніж іншим маріупольцям. Ми жили в приватному будинку і не мали великих побутових труднощів. У нас були певні запаси продовольства, але їсти ми не хотіли. Примушували себе поїсти хоча б раз на день. Ми залишалися весь час вдома і бачили, як горять сусідні будинки.
Як може не шокувати, коли стріляють, коли з літаків скидають бомби. Коли на лікарню у півтора кілометри від мене скинули авіабомбу, я якраз перебувала надворі - було дуже чутно. 17 березня ми добралися до Запоріжжя, і там мені розповіли про драмтеатр.
У нашому районі в Маріуполі люди були доброзичливими, всі віталися один з одним. Неподалік від нас було джерело, куди всі ходили по воду, всі ставилися один до одного добре.
Ми з чоловіком виїхали, а мама зі своїм чоловіком залишилися в Маріуполі. Він - онкохворий, і війна дуже вплинула на якість його життя.
Дорогою було дуже складно проходити блокпости, але ми доїхали до Запоріжжя. Звідти поїхали до Чернівців до родичів, але там було дуже складно з житлом, тому ми опинилися в Одесі - тут у нас знайомі.
З роботою поки нічого не виходить. У Маріуполі я була підприємцем. Коли його звільнять, сподіваюсь повернутися і відновити бізнес.
