Дім Світлани Олексіївни зруйновано, у неї була зламана нога, обстріли провокували у неї панічні атаки. І все ж вона вірить, що після війни життя стане кращим, і у нас все буде. 

Я працюю в училищі Оріхова, і туди прилетів снаряд, мене також прибило, тоді я і поїхала. Нас привезли спеціальним автобусом. Все було добре, дорога була спокійною, волонтери вивезли. В мене нога зламана, катаюсь туди-сюди після операції.

У мене 23-го був день народження. Наступного ранку встала, і тут сказали, що війна почалася. Я поїхала до сестри в Новоданилівку, потім там появились танки, ну і так пішло.

7 березня я їхала на перев’язку в Оріхів, і там вже таке було… Люди бігли, тікали, ну наче б нічого не крали: там, де щось розбите в селі – там не лазять.

Мені всього вистачає, їжі хватає, все в принципі є. У сестри також все є – вони в селі, вони мене годували.

Мій син пішов воювати. Він був на війні у 2014-му, і зараз його забрали. Він в мене один, тож терпимо, плачемо і чекаємо.Я ніяк не борюся зі стресами.

Поки там була, в мене був такий панічний страх, в мене серце хватає.

Я не можу це все переносити, в мене страх просто страшний. Тільки десь бахає  – у мене велика паніка.

Закінчення війни ми чекаємо кожен день, слухаємо  новини.  Оріхів розбили повністю, чоловік поїхав туди, каже, що хати порозбивали. Квартиру нашу розбили, немає вже нічого там.

Я вірю, що все буде добре. Все відбудується і будемо жити. Надіємось, що все буде добре, головне – щоб закінчилася війна.