В перший день війни мені онучка зателефонувала і сказала: «Бабусю, війна почалася». Я відразу до дітей пішла. А 19 березня нас окупували: йшли дуже великі колони танків. 

Я не виїжджала, постійно була тут. Офіційно евакуації не було. Квартиру я купила тільки за рік до війни, тепер залишилась на пенсії без житла. В окупації ми голодували. Магазини не працювали. По воду ходили до річки - страх був один. У нас до цих пір психіка порушена. 

До цих пір немає світла, води, нічого не працює. Ми ставили генератори, заряджали телефони, а дзвонити ходили на місцеве кладовище, бо там лише телефони ловили. Від рашистів ховали телефони, бо вони у нас їх забирали.

В тому будинку, де я мешкала, в першому під’їзді жили російські солдати. Вони зламали всі двері і обікрали всі 36 квартир. Коли відходили, то під’їзд підпалили. 

Я хочу, щоб війна закінчилась якнайскоріше, щоб нам допомогли відбудувати житло, а то дуже тяжко по орендованим квартирам.