У перший день війни родина Інни виїхала на захід України - подалі від Харкова, який щохвилини обстрілювали з усіх видів зброї. 

Я була вдома у Харкові зі своєю родиною, коли все почалося. 24 лютого я прокинулась від дзвінка мами: вона мені повідомила про початок війни. Ми почали збирати всі необхідні речі та облаштовувати місце для безпечного перебування. Одразу взяли з собою наші сімейні фото, бо вони дуже дорогі серцю.

У місті вже не працював громадський транспорт, було важко дістатися до вокзалу, довелося йти пішки з дитиною та котом через військовий об'єкт. Шокував приліт неподалік від нашого будинку: ми всі, разом з будинком, аж підстрибнули на місці, а зі стелі у під'їзді посипалася штукатурка.

Ми поїхали у Дрогобич. З гуманітарною допомогою все було добре - видавали раз на тиждень у міській раді, але вже на початку квітня, коли держава почала виплачувати грошову допомогу, то міська рада вже нічого не давала.

Було тяжко, але нашу родину війна об'єднала ще більше - ми почали ще більше цінувати та підтримувати один одного.

Мені почали писати люди, з якими не спілкувалися вже багато років: питали про самопочуття та піклувалися, пропонували допомогу. Це було дуже приємно!

Я тимчасово не працюю, а до цього працювала менеджером з продажів. Планую надалі залишатися у цій професії.