Думитрюк Мирослава, 9 клас, школа GoITeens School

Вчитель, що надихнув на написання есе – Музиченко Наталія Іванівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Від початку війни було багато різних моментів, коли я і люди довкола мене допомагали один одному.

Я пам'ятаю той час, коли тільки виїхала за кордон у Румунію: ми жили в маленькому курортному містечку, в готелі, який приймав українців. Там був доволі тісний номер, тому ми часто сварилися з моєю сім'єю. Також там організували післяобідню школу для українців, адже біженців тільки більшало в нашому і сусідніх готелях, через що в місті можна було почути українську і російську мови набагато частіше, аніж румунську.

Я нікого не знала і не дуже хотіла знайомитися, але все ж доволі скоро я теж поїхала в ту школу.

У перший день я познайомилася з однією новенькою дівчинкою-українкою Алісою. Нас навіть посадили разом. Вона була цікавою, і мені подобалося сидіти з нею разом. Пізніше ми трохи віддалилися, і кожен знайшов нових друзів.

Тож наступною моєю подругою була Каріна. Ми теж доволі швидко здружилися і навіть гуляли пару разів, бо вона жила в сусідньому готелі. Але, на жаль, дуже скоро Каріна поїхала назад в Україну, а я знову залишилась сама. Проте перед від'їздом вона порадила мені людей, з якими можна познайомитися.

Тому вже невдовзі я знайшла нових друзів, і ми почали часто гуляти компанією. Вони показали мені багато гарних місць, і нам завжди було весело. Насправді ж, там часто приїжджав хтось новий, а інші поверталися в Україну, тому я багато з ким встигла познайомитися.

Через непрості стосунки з мамою, які в мене були на той час, мене дуже рятували щоденні прогулянки з друзями.

Тільки з часом я зрозуміла, наскільки мені вони всі допомогли. Можливо, той період мого життя був не найкращим, але завдяки тамтешнім людям, які були зі мною тоді, я згадую його з теплом і краплею спокою.