Довелося вдруге тікати і втратити знову все, що нажили з 2014 року. Умови будинку, куди прийшлося тікати, були просто жахливі: хата після пияки, з лігвом мишей і всі столи, шафи усіяні їхніми трупами.

Не могли дитину вкласти спати, вона боялася, що засне і не встигне при обстрілі добігти до підвалу. Потім зовсім перестала спати ночами. Це вторгнення набагато гірше і сильніше, ніж в 2014, після якого ми тільки трохи психологічно одужали. І все знову, та ще й додались панічні атаки у мене і дітей.

Спочатку перестали привозити товари до магазинів, а потім і в самих магазинах все скінчилося, доводилося їздити за 50 км у інше місто, де почали потроху привозити їжу в магазини.

Був уламок від граду, який прилетів до нас в двір, я його берегла, але чоловік сказав викинути, бо він мене загнав у апатичний стан. Бабуся на фоні стресів про зруйноване житло, отримала психічний розлад і постійно каже дітям, що хоче повіситися. Дитина боїться, щоб не було такого, що одного разу вона повернеться зі школи, а бабуся в хаті висить…